До 79-ї річниці виникнення Української повстанської армії

0
18

До 79-ї річниці виникнення Української повстанської армії

Україна постійно була своєрідною ареною у боротьбі сусідніх держав за володарювання над нею. Століттями історію України переписували, знищуючи достовірність, а саму державу та народ намагалися стерти з карти світу.

Постійне поневолення українців змушувало їх стати на захист своєї держави. А під час II Світової війни це стало причиною створення підпільної армії – Української повстанської армії (УПА).

Армія повстанців виникла з початком німецько-російської війни з декількох військових формувань ОУН.

Упівці боролися проти всіх окупантів України (поляків, німців, росіян), а особливо – проти одразу двох тоталітарних режимів: комуністичного та нацистського. Крізь лави повстанської армії пройшло більше 100 000 свідомих патріотів.

УПА мала Головний військовий штаб та поділялася на три військові округи: «УПА-Захід», «УПА-Північ» та «УПА-Південь», які складалися з відділів та сотень. Це була єдина підпільна армія, яка мала власну нагородну систему. Також вони мали медичну службу та службу зв’язку. Їх неабияк підтримувало Товариство Червоного хреста.

Єдиної форми повстанці не мали. Вони використовували воєнні форми переможених противників: німецьку, польську та радянську. А після переходу в УПА учасників допоміжної поліції рейхкомісаріату «Україна» – ще й поліцейське обмундирування.

Зброя націоналістів – це військові трофеї: радянські, німецькі, польські, угорські, чеські та навіть японські, італійські і французькі.

УПА контактувала з розвідками Британії та США з метою налагодити зв’язки та заручитися їх підтримкою у визвольній боротьбі.

Хмельниччина також взяла участь у підпільній війні в складі повстанської армії. В нашій області діяв воєнний округ «УПА-Південь», а у Проскурові – група 22б. Керівником округу був спочатку Омелян Грабець («Батько»), а у 1943 р. командування на себе перейняв Василь Кук («Коваль»).

Селяни Поділля, як і всієї України, забезпечували воїнів харчами та одягом, вели розвідку та переховували упівців. На Хмельниччині було майже 200 підпільних квартир для воїнів УПА. Проскурівчани надавали повстанцям одяг, ліки, медичні інструменти, фарбу та папір для листівок. Адже УПА також мали добре розвинуту підпільну друкарську систему для боротьби з окупантами. У багатьох подільських містах і селах розташовувалися їхні друкарні.

Особливе значення мають упівські криївки – військово-оборонні та господарські підземні споруди. Інженери УПА спорудили понад 10 000 криївок в Україні. Їх використовували для шпиталів, друкарень, зберігання харчів і зброї, переховування воїнів і житла для родин вищого командування УПА. Винахідливість будування та маскування таких споруд завдала чимало труднощів ворогам.

Формування воєнізованих загонів УПА відбувалося протягом п’яти осінньо-зимових місяців 1942–1943 років та закінчилось в цілому приблизно у лютому 1943 року.

Саме з весни 1943 року можна з впевненістю говорити про початок збройної боротьби УПА та перехід бандерівців на нову тактику боротьби на території ряду областей України, в тому числі і на території Поділля.

З метою знищення повстанських відділів нацисти використовували військові з’єднання. Спільно з німецькими підрозділами каральні операції здійснювали два угорських та казахсько-узбецькі полки. В результаті боїв частину відділів УПА було відкинуто з Полісся та півночі Волині на південь Волині, в райони Кам’янець-Подільської та Тернопільської областей. Це дало змогу поширити вплив на сусідні з Волинню Славутські ліси, а також на території Проскурова, Ярмолинець, Кам’янця-Подільського.

Протягом квітня 1943 року за неповними даними у ході бойових дій УПА на Волині і Поділлі було знищено близько 600 німецьких військовослужбовців і працівників німецьких цивільних адміністрацій.

В результаті цих боїв із загонами УПА німцям вдалося міцно утримувати свої позиції на півдні Поділля, в містах Проскурів та Камʼянець – Подільський, більшості районних центрах і частково на Волині. В інших регіонах нашого краю вони утримувалися головним чином лише у великих містах і районних центрах, в селах перевагу мали українські повстанці.

Так, в жовтні 1943 року сотня Ярослава Білінського, псевдо “Бистрий”, яка з Шумського району була направлена в Кам’янець-Подільську область та проводила рейд в районі міст Проскурів – Старокостянтинів. Розформувавши сотню на десять груп по десять стрільців, “Бистрийˮ наказав рейдувати районами області. Діяли вони недовго і через важкі воєнні умови повернулися в Тернопільску область в район Лановець.

За даними гітлерівських спецслужб, чисельність УПА на території Поділля та суміжних територіях у квітні сягала 8–10 тисяч вояків.

В листопаді 1943 року загонами УПА було здійснено рейд на Кам’янеччину, Житомирщину, Вінниччину. Його метою було закріплення та продовження роботи, яку було розпочато похідними групами в 1941 році.

Прикладом таких рейдів у листопаді 1943 року є похід групи УПА “Богун”. Перед походом група була розділена на три групи-відділи: “Олега”, “Кропиви” та “Гордієнка”. Подібно можна охарактеризувати і рейди відділів УПА.

Шлях групи “Гордієнка” пролягав через Проскурів на Летичів. Після дводенного рейду командир групи “Гордієнко” залишив її через хворобу та передав командування сотнику “Яремі”. 27 листопада група зіткнулась з гітлерівцями поблизу с. Купель Волочиського р-ну. Під час бою було знищено три автомашини та вбито 30 ворожих солдатів. Трофеями стали: три гвинтівки, три пістолети та ніж. Вирвавшись з оточення, група була переслідувана противником та вступила знову в бій під селом Заруддя Красилівського району, неподалік дороги Старокостянтинів – Проскурів. Втративши зв’язок з іншими відділами, група була вимушена повернутись в район села Білозірка Лановецького р-ну Тернопільської області.

У 1943 році українське підпілля протистояло також і радянським партизанам. Перші сутички відділів УПА з партизанами відбувались у квітні–травні 1943 року, коли загони С. Олексенка та І. Шитова намагалися прорватися з Поділля і південної Волині, через Шепетівські і Славутські ліси, на кордон з Білорусією та Україною, де знаходились бази та аеродроми з’єднання загону О. Сабурова. Незважаючи на це, мали місце випадки тимчасових домовленостей про нейтралітет, наприклад з Кам’янець-Подільським партизанським з’єднанням імені Ф. Михайлова, командир А. Одуха. З наближенням німецько-радянського фронту радянські партизани поширюють свій вплив на райони Проскурова, Кам’янця-Подільського, Старокостянтинова, Підволочиська, Ляхівців.

Остаточною ланкою, яка завершала формування структури Армії УПА було створення Головної команди та Головного військового штабу у листопаді 1943 року. Структурно армія мала діяти в трьох Генеральних військових округах, кожна з яких ділилась на чотири військових округи (ВО). В результаті такого поділу територія Поділля входила у сферу відповідальності округи №2 “Богун”, командуючий Петро Олійник псевдо “Еней”.

В свою чергу кожна із повстанських груп, що діяла на території військової округи, складалася із сотень, а ті в свою чергу, поділялися на курені та загони. Сотня нараховувала від 100 до 150 вояків, а 2 – 3 сотні формували курінь або загін.

В січні 1944 року повстанці на короткий час поширили свій вплив на Проскурів, Кам’янець-Подільський, Старокостянтинів, а також Смотрицький, Балинський, Сатанівський, Підволочиський р-ни.

Не дивлячись на велике бажання та чисельні спроби створити постійно діючі відділи УПА на території центрального та східного Поділля в 1943–1944 роках не вдалося. Тому Кам’янець – Подільський окружний та окремі надрайонні проводи були вимушені координувати свої дії з групами “Саблюка”, “Крука”, “Бистрого”, “Наливайка” та інших, які проводили рейди з інших територій та тимчасово перебували на теренах Поділля.

ЧИТАТИ ТАКОЖ:  Товариству «Просвіта» в Україні виповнилося 152 роки

Про активну діяльність націоналістів на території Кам’янець-Подільської області згадував перший секретар Кам’янець-Подільського підпільного обкому КП(б)У, начальник Кам’янець-Подільського Обласного штабу партизанського руху С. Олексенко:

“Я повинен сказати, що за два роки націоналісти в області організаційно справилися багато в чому. Їм вдалося взяти під свій контроль майже всю Західну Україну. Повсюди у них були агенти, були їх організації. Непогано поставили друк і друкарську інформацію”.

Але слід зазначити, що збройні акції відділів УПА у 1943–1944 роках мали менший вплив ніж планувалось на діяльність радянських партизанських з’єднань та підрозділів.

Ситуація ще більше ускладнилась з наближенням німецько-радянсько фронту та посиленням матеріально-технічної допомоги радянським партизанам.

Зважаючи на такі обставини, командування УПА “Південьˮ у лютому–березні 1944 року переорієнтовує свою боротьбу на проведення збройних акцій стосовно репресивно-каральних органів УРСР. Протидіючи політиці радянізації повстанці організовували численні агітаційно-пропагандистські акції, намагалися перешкоджати відновленню колгоспів, створенню партійних та комсомольських організацій.

Для дезорганізації українського визвольного руху Політбюро ЦК КП(б)У 14 лютого 1944 року видало постанову, в якій підтримало звернення Президії Верховної Ради та уряду УРСР “До учасників так званих “УПА” та “УНРА””. В постанові були визначені методи та заходи агітації та пропаганди серед місцевого населення та в рядах повстанців. Агітаційні заходи мали проводитись у Рівненський, Волинський, Житомирський, Вінницький, а також Кам’янець-Подільський областях. Обкоми КП (б) У через обласні та районні газети, листівки-плакати та на зборах трудящих мали звертатись до повстанців “кидати оунівські банди” і у лавах Червоної армії “добивати смертельного ворога – гітлерівців”. Особлива ставка робилась на листівки, які розкидувались літаками у Волинській, Тернопільській, Львівській, Дрогобицькій, Станіславській, Вінницькій та Кам’янець-Подільській областях.

Одним з важливих завдань відділів УПА, які діяли на території Кам’янець- Подільської області, було створення умов для розгортання групи УПА-“Південьˮ. Наприклад, зі з’єднання “Холодний Яр” був виділений окремий відділ “Мамая”, який діяв у Кам’янець-Подільській області. Він був частково розбитий частинами Червоної армії. Лише курінь М. Кондрася -“Міші” з відділу “Мамая” повернувся в Кременецькі ліси.

У серпні 1944 року, після реорганізації Я. Білінський, який був призначений на посаду воєнно-мобілізаційного референта в Кам’янець-Подільський області, групи УПА, мали переправитись за Збруч та працювати на Поділлі.

За даними повстанців в січні–серпні 1944 року група УПА “Південьˮ провела 53 антирадянські акції. В ході бойових акцій вбито 472 повстанця, та 118 поранено.

Командири “Гармаш” й “Орест”, в вересні 1944 року, рейдуючи Кам’янець-Подільською областю доповідали: “Місцеві жителі хоч і симпатизували боротьбі ОУН та УПА, проте були настільки налякані органами НКВС–НКДБ, що боялися поповнювати повстанські відділиˮ.

Я. Білінський сформував сотні “Грима”, “Костенка”, “Спартака”, “Яструба”. На їхній базі було організовано три відділи. Відділ “Кравченка”, під командою Я. Білінського, знову відправився в рейд по Кам’янець-Подільській області.

Пізніше Я. Білінський про ці події згадував: “Наші загони, зокрема, керовані мною, були слабкими і діяти в Кам’янець-Подільській області нам було важко, населення нас не підтримувало, резервів для поповнення ми отримувати майже не могли, питання з продовольством також ставило нас в глухий кут, на території області багато аеродромів – і всякий рух ускладнювався”.

У вересні 1944 року по території Кам’янець- Подільської області проводив рейд відділ групи УПА “Південьˮ, командири “Ягур” та “Атос”. Проводились напади на об’єкти інфраструктури області, знищували лінії зв’язку, відділки НКВС, влаштовували засідки для знищення представників влади, тощо.

В грудні 1944 року за наказом “Енея” відділи “Нечая”, “Голуба”, “Могили”, які знаходилися у підпорядкуванні Я. Білінського, знову повернулись на Поділля, де намагались організовувати агітаційну роботу серед населення. Також були спроби залучити місцевих юнаків до повстанського руху.

Протягом листопада 1944 – лютого 1945 років проведено 79 бойових сутичок з військами НКВС. Хоча слід відмітити і успіхи органів НКВС у боротьбі з повстанцями. Так в цей період до рук органів НКВС потрапив організаційний референт проводу ОУН Кам’янець-Подільської області.

На цій же території мала працювати і група УПА-“Північˮ.

Слід визнати, що в цей час до лав груп УПА “Південьˮ та “Північˮ потрапило чимало представників радянських спецслужб, які дезорганізовували а часто і зводили нанівець роботу повстанських загонів.

У боротьбі з рейдовими групами ОУН-УПА на території Поділля брали участь не тільки підрозділи НКВС а і військові підрозділи. Так на початку червня 1945 року у боях біля села Івки Старосинявського р-ну з куренями “Докса”, “Галайди” і “Володьки”, які налічували по 30–35 вояків та були озброєні 4–5 ручними кулеметами, автоматами та гвинтівки, приймали участь оперативно-військова группа УНКВС Кам’янець-Подільської області, співробітники Полонського, Грицівського, Острівського РВ НКВС та танкова рота розташована у Проскурові.

За даними НКВС у цьому бою загинуло 23 повстанці, 7 було поранено, керівника куреня “Галайду” полонено. Серед загиблих був опізнаний співробітник служби безпеки ОУН “Сокіл”, який розробляв план рейду цієї групи. Втрати з боку підрозділів НКВС нараховували 2 убитих та 5 поранених. За даними НКВС, курінь “Галайди” був знищений повністю, а залишки куренів “Докса” і “Володьки” продовжували переслідуватись силами спецпідрозділу.

В січні – квітні 1946 року охорона кордонів області та державних об’єктів була посилена силами військ НКВС, які розташовувались у райцентрах і великих селах області залогами чисельністю від 20 до 100 бійців. Крім цього в області було розташовано велику кількість військових гарнізонів, що змусило відділи УПА переходити до оборонних боїв на території Поділля.

У червні 1946 р. Провід ОУН(б) ініціював трансформацію повстанських відділів у збройне підпілля ОУН. Ці обставини змусили командування УПА в області в другій половині 1946 року звернути відкриту збройну боротьбу та перейти у підпілля. Таким чином більшість підрозділів УПА влилися в збройне підпілля ОУН.

В результаті реорганізації Подільський край ОУН навесні 1945 року складався з трьох окружних проводів: Тернопільського, Чортківсько-Бережанського та Кам’янець-Подільського. В останньому, ймовірно, реорганізацію не було проводено.

Так у листі Василя Бея до Григорія Левчука від 29 жовтня 1945 року, доводилася недоцільність ведення боротьби великими групами й рекомендувалося діяти двома–трьома групками, які очолювали керівники з досвідом боротьби. Для закріплення в терені кожна групка мала об’єднати двох-чотирьох бойовиків. Водночас В. Бей наголошував на непрактичності надрайонних проводів, а тому рекомендував поширювати діяльність вказаних груп по всьому терені. Наприклад, в 1944 – 1945 роках Проскурівський надрайонний провідник Іван Щикульський-“Рубач”, який разом із Юрієм Сенівим-“Костенком”, “Левком” та ще з п’ятьма бойовиками рейдували у Сатанівському районі Кам’янець-Подільської області, хоча територія Проскурівського надрайону на той час обмежувалася населеними пунктами Проскурів, Чорний Острів, Волочиськ.

У зв’язку зі створенням в центральних регіонах України нових оунівських структур наступну реорганізацію Подільського крайового проводу проведено в 1949 році. Так Кам’янець-Подільський окружний провід діяв у складі чотирьох надрайонів.

Крайовий провід ОУН “Поділля” з 1943 по 1951 рік очолювали: організаційний референт крайового проводу ОУН ЗУЗ Юліан Гуляк -“Токар” (1943 р.–1944 р.) (загинув 19 липня 1944 року), з листопада 1944 року Іван Шанайда -“Данило”(11.1944 р.– 03.1946 р.), в.о. Василь Кук (весна – літо 1946 р.), Осип Безпалько- “Остап” (1946 р. –08.1947 р.), т. в. о. Василь Кук (влітку 1947 р.), Іван Прокопишин – “Бурлан” (1947 р.), Василь Бей -“Улас” (08.1947 р. – весна 1948 р.), Б. Кузьма – “Кайдаш” (1948 р. –1950 р.) та Іван Прокопишин (весна 1950 р. –1951 р.).

ЧИТАТИ ТАКОЖ:  Інформація про намір здійснити зміну діючих тарифів на послуги з поводження з побутовими відходами, що надаються ХКП «Спецкомунтранс»

Згідно інструкцій проводу ОУН у 1947 – 1950 роках, підпільники збирали інформацію про розташування радянських військових частин, умови життя населення, поширювали націоналістичну літературу, проводили пропагандивну діяльність на фабриках і заводах, в колгоспах, на залізниці та у школах. Водночас залучали до лав ОУН молодь.

Головними завданнями у роботі, які ставило керівництво ОУН перед підпільниками були:

1. Закріпитися в районах східних областей України із цією метою підбором і вербуванням власників явочних і конспіративних квартир, де могли би ховатися від переслідування органів безпеки і через них же забезпечити себе продуктами харчування.

2. Проводити антирадянську пропагандивну роботу по поширенню націоналістичних ідей.

3. Вивчати місцеве, населення з метою подальшого відбору, вербування і виховання потрібних для організації українських націоналістів кадрів, яких в подальшому можна було би використовувати у збройній боротьбі проти радянської влади.

Головними інструментами роботи було поширення листівок та особисте спілкування. Література здебільшого надходила від керівника Крайового проводу ОУН “Поділля” Василя Бея -“Уласа” або керівників Кам’янець-Подільського окружного проводу ОУН Григорія Левчука -“Гоміна”, а пізніше – Миколи Качановського -“Скоба”.

На початку 1951 року використовуючи широку мережу інформаторів місцевим силовикам вдалося розкрити частину мережі оунівського підпілля очолюваного окружним проводом під шифром “Дон”, що входив до складу Крайового проводу ОУН “Поділля”.

Так 17 червня 1951 року, начальнику УМДБ Кам’янець-Подільської області полковнику М. Руденку було повідомлено, що за агентурними даними до Кам’янець-Подільського окружного проводу входило 13 озброєних нелегалів, які діяли у складі трьох окремих груп, а також виявлено 80 активних “посібників”, які діяли в інтересах вказаних груп. На території області було виявлено 47 конспіративних квартир. Крім того, МДБ володіло інформацією що через територію Оринінського, Кам’янець-Подільського та Віньковецького районів проходила лінія зв’язку зі східними територіями. Відзначалось що у 1948–1950 роках неодноразово через Проскурів до Вінниці направлялись зі спецзавданнями оунівські групи із Львівської області на чолі з “Морозенком”. Проводячи одну з агентурно-оперативних операцій Проскурівська опергрупа МДБ натрапила на слід Віталія Мельника і Володимира Скоренького. Прослідкувавши за оунівцями весь їх шлях через Кам’янець-Подільську, Житомирську, Київську області співробітники МДБ в одній із хат с. Ожегівка Володарського району Київської області спробували їх затримати. В результаті перестрілки українські підпільники загинули.

Відповідно матеріалів Міністерства держабезпеки УРСР у квітні–серпні 1951 року у Вінницькій, Житомирській та Кам’янець-Подільській областях було знищено 50 повстанців, з них 44 в Кам’янець-Подільській області, (10 вбито, 15 захоплено, 19 арештовано).

Для подальшої нейтралізації повстанського руху каральними органами організовувались збройні операції у лісах та населених пунктах. З метою дискредитації повстанців із завербованих підпільників та офіцерів спецслужб, в більшості місцевих, формувались “легендовані” проводи ОУН, які здійснювали провокації як в середовищі підпільників, так і серед цивільного населення.

В 1951–1952 рр. Кам’янець-Подільським легендованим окружним проводом ОУН, очолюваний М. Качановським-“Скобом”, який був заарештований у 1950 році і невдовзі погодився співпрацювати з спецслужбами, вдалося виманити з підпілля більшість членів окружного й надрайонних проводів.

В січні–лютому 1952 року з метою блокування можливостей проникнення членів оунівського підпілля та розриву зв’язків Кам’янець-Подільської області з сусідніми Тернопільською та Рівненською, було створено 48 агентурних заслонів, до операції залучено 204 агенти з числа старої агентури та тих хто мав стосунки з членами підпілля.

В ході операції були організовані засідки в викритих конспіративних квартирах. З власниками квартир проведено низку оперативних заходів, серед яких:

відпрацьовано систему зв’язку для надання повідомлень, необхідних для проведення операції;
надано спеціальні препарати “СП-47” і “СП-12”;
встановлено радіо сигнальні апарати “Тривога”, який сповіщав силовиків про появу повстанців.

В ході проведення вказаної операції було заарештовано близько 250 симпатиків ОУН, їхні сім’ї було виселено.

В постанові Політбюро ЦК КП (б) У “Про подальше посилення боротьби по остаточній ліквідації залишків банд українських буржуазних націоналістів у Західних областях УРСР”, яку було прийнято 9 травня 1952 року наголошувалось: “У зв’язку з тим, що є неодинокі випадки проникнення оунівських бандитів в Кам’янець-Подільську, Вінницьку, Житомирську і Київську області, зобов’язати Міністерство держбезпеки УРСР (т. Ковальчука), начальників обласних Управлінь МДБ цих областей, прийняти заходи до ліквідації всіх оунівських бандитів та їх посібників. Створити середовище неможливого проникнення жодного бандита в Східні області”.

Однією з форм боротьби проти українського визвольного руху в цей час було створення спеціальних агентурно-бойових груп, які мали завдання:

а) виявляти місця перебування провідників;

б) розкривати й перехоплювати зв’язки керівних центрів та підпілля на місцях, виявляти конспіративні квартири та зʼясовувати паролі, використовувати їх у боротьбі з агентурою іноземних розвідок;

в) встановлювати зв’язок із націоналістами, які залишилися, прикладати всі можливі зусилля для припинення їхньої діяльності, підпорядковувати впливу та контролю з боку спецслужб, використовувати їх в оперативній роботі;

г) виявляти осіб, групи, організації, які продовжували вести націоналістичну діяльність;

д) проводити розробку осіб, запідозрених у приналежності до агентури іноземних розвідок, вилучати зброю, друкарську техніку, націоналістичну літературу;

е) здійснювати захоплення або знищувати керівників центрів і окремих керівників ОУН і УПА у регіонах.

Велика увага приділялась контрпропагандивним заходам у середовищі потенційних прихильників українського визвольного руху.

Важливу роль в ліквідації оунівського визвольного руху відігравало створення та використання структурами державної безпеки легендованих проводів.

Органи МДБ за роки боротьби з підпіллям накопичили великий практичний досвід такої роботи, тому мали змогу формувати цілі легендовані проводи ОУН. Перші з них були створені в кінці 1940-х років. На початку 1950-х років діяло вже два легендованих крайових проводи та п’ять окружних, серед яких був і Кам’янець-Подільський окружний провід, а також надрайонні, районні та кущові проводи. Через брак особового складу для цієї роботи, радянське керівництво вважало недоцільним формувати легендовані надрайонні проводи в складі окружного проводу.

Основним завданням роботи таких структур було виявлення керівників підрозділів, груп, захоплення їх та вербування для роботи з правоохоронними органами. В подальшому завербований підпільник влаштовував зустрічі зі своїми підлеглими або з вищим керівництвом та надавав допомогу при їх затриманні або знищенні.

Такими методами в період з 1 серпня 1951 року по 17 квітня 1952 року органами МДБ на території Кам’янець-Подільської та Житомирської областей було знищено близько 50 підпільників. В той же час, у західних областях УРСР було ліквідовано 949 повстанців, в тому числі 172 керівника проводів ОУН та 13 командирів боївок.

Таким чином у 1951–1953 роках були повністю ліквідовані Кам’янець-Подільський окружний та надрайонні проводи ОУН та арештовані їх керівники. Проте деякі загони повстанців ще діяли в різних регіонах України.

ОУН та УПА – це відповідь нескореного народу загарбникам України.

На завершення цитата націоналіста Михайла Дяченка: «Свобода – це такий скарб, що навіть найбільші жертви – не завеликі».

За матеріалами Музею історії міста Хмельницького

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я